Лінійка-реквієм «У молитві схиляємо коліна»
Мета заходу:
Поглибити знання учнів про роки голодомору в Україні та його наслідки для українського народу;
розвивати вміння грамотно висловлювати свої думки, використовувати різні документи, готуючись до розповіді, виступати у ролі актора;
виховувати повагу до історичного минулого свого народу, який вистояв і проніс свої традиції через різні випробування.
Обладнання. В залі на стіні образ Божої Матері, прикрашений вишитим рушником (бажано чорними і червоними нитками або тільки чорними). Усі ведучі в темному одязі. Навколо на столиках стоять чорнобривці, різноколірне кленове листя, кетяги калини і чорні стрічки, хлібина, свічки.
Хід заходу
Звучить запис дзвонів.
Ведучий 1. Сьогодні ми вшановуємо пам’ять жертв Голодомору 1932 – 1933 років. Кожен із нас переосмислює нашу історію, трагічні її сторінки, які примушують стискатися людські серця. Одна з найстрашніших таких сторінок – Голодомор , який призвів до небачених безневинних жертв.
Ведучий 2. Кажуть, що минуле не належить нікому зокрема. Воно – надбання нинішніх і майбутніх поколінь, бо саме їм належить винести з нього всі найсерйозніші уроки, щоб подібні людські трагедії не повторилися. Ніде і ніколи!
Ведучий 3. Пам’яті мільйонів українських селян, які загинули мученицькою смертю від голоду, заподіяного сталінським тоталітаризмом у 1932-1933 роках. Пам’яті українських сіл і хуторів, які щезли з лиця землі після найбільшої трагедії XX століття, присвячуються ці хвилини.
Ведучий 1 . На вшанування світлої пам’яті жертв голодомору в Україні 1932 – 1933 роках оголошую хвилину скорботи.
Стук метронома.
Хвилина скорботи
Ведучий 3. Хай ця хвилина для громадян нашої незалежної держави, співвітчизників за кордоном, для всіх людей доброї волі й чистої совісті стане актом поминальним, жестом покаяння і перестороги.
Ведучий 2. Хай у кожному місті й селі, в кожній оселі, в кожній родині старий і малий схилить голову перед пам’яттю невинно убієнних голодом-геноцидом, уклінно припаде до їхніх могил, поставить свічку перед образом Божим. Хай ця хвилина увійде в наші серця тихою молитвою, очистить наші душі від зла (учні запалюють свічки).
Звучить «Реквієм» Моцар та
Виходять учні _________ класу
1. Достигали жита. І тремтіли Дитячі коліна -
Косоокої смерті чорнів продірявлений плащ…
Вимирало Село – потопала в сльозах Україна,
І розгублене небо ковтало задушений плач.
2. Шаленів людомор – лютували нові яничари,
І старенька Бабуся міняла Ікону на Сніп…
Над Полями Святими замучені душі ячали,
І Дніпро захлинувся у розпачі страчених Слів.
3. Палахкоче свіча Поминальної нині Молитви
І розгнуздана Пам’ять малює Історії слід…
Тільки ті Колоски – Життєдайного Виміру Витвір,
Як і завше, Очима Дитячими міряють Світ.
4. Піднялись, озиваються в десятиліттях
З далини, аж немов з кам’яної гори
Надійшли. Придивляюсь:
«Вкраїна, двадцяте століття»
І не рік, а криваве клеймо:
«Тридцять три»
Виходять ВЕДУЧІ
Ведучий 4. Причинами голодомору в Україні у 1932-1933 роках є:
1. Вивезення зерна з України.
2. Колективізація.
3. Розкуркулювання.
4. Денаціоналізація.
5. Геноцид.
Ведучий 5. Щоб перешкодити втечам голодних людей за межі України, на її кордонах були розміщені загороджувальні загони внутрішніх військ, які нікого не випускали. Внаслідок цього вимирали цілі села, було зафіксовано випадки людоїдства і трупоїдства. Прагнучи врятувати хоч дітей, селяни часто везли їх до міста і там залишали в установах, лікарнях, на вулиці.
Ведучий 4. О, як же ти не вмерла, Україно,
Бо скільки ж то зловісницька мета
Звела людей, приречених безвинно, –
Й ніхто за це ні в кого не спитав.
Ведучий 5. Голод, який поширювався протягом 1932 року, набув найстрашнішої сили на початку 1933 року. Першими, як правило, гинули чоловіки, пізніше – діти, і останніми – жінки. Але, перш ніж померти, люди часто божеволіли, втрачаючи своє людське єство. Голод притуплював моральність. У багатьох місцевостях зафіксовані випадки канібалізму.
Ведучий 4. Найстрашніше було дивитися на маленьких дітей, висохлі, як у скелета, кінцівки яких звисали з роздутого живота. Голод стер з їхніх облич усі сліди щасливого життя,
Виходять учні _________ класу
1. Я ще не вмер…
Ще промінь в оці грає.
В четвер мені пішов десятий рік.
Хіба в такому віці помирають?!
Ви тільки поверніть мене на бік.
До вишеньки.
В колиску ясночолу…
Я чую запах квітів. Я не вмер…
А небо стрімко падає додолу.
Тримайте хтось,
Хоча б за коси верб.
Куди ж ви, люди, людоньки, куди?!
Окраєць ласки.
Чи хоч з печі диму?
В клітинці кожній – озеро води.
Я ще не вмер.
…Усі проходять мимо.
…А житечко моє таке густе.
…А мамина рука іще гаряча.
Вам стане соромно колись за те.
Та я вже цього не побачу.
2. Хто се? Чий голос щоночі просить: «Хлібця! Хлібчика дай! Мамо, матусю, ненечко! Крихітку хлібця». «Сину Божий! Ісусе Христе! Спасителю наш! Порятуй від голодної смерті народ мій, у якого дика саранча забрала все до зернини.
3. Богородице! Матір наша небесна! Покрово, покровителько люду святоруського! Куди ж ви всі відійшли? Чого ж залишили мою землю і нарід мій на поталу червоних дияволів?
4. Чи ж не бачите, що вони доточують кров із могутнього українського дерева? Чи ж не бачите криниці, повної українських сліз? Чи ж не бачите, що то не Україна вже, а велетенська могила? Де ж ви, сили небесні?
5. Господи! Страждання, муки й горе мого народу до Всевишньої скорботи зарахуй, і біди, і погибель від землі й народу сущого відверни. Нині, прісно й на віки вічні відведи. Амінь!»
6. А люди біднії в селі,
Неначе злякані ягнята,
Позамикалися у хатах -
Та й мруть…
Сумують комини без диму,
А за городами, за тином
Могили чорнії ростуть.
Гробокопателі в селі
Волочать трупи ланцюгами
За царину і засипають
Без домовини. Дні минають.
Минають місяці. Село
Навік замовкло, оніміло, І кропивою поросло.
Виходять ВЕДУЧІ
Ведучий 6. Тож пом’янімо хоч сьогодні, із запізненням у кілька довгих десятиліть, великомучеників нашої історії. Пом’янімо і знайдемо в собі сили пройти за ними дорогою їхнього хресного путі. Не їм це потрібно, а нам. Все, що вони могли сказати світові, вони вже сказали. Тепер наша черга.
Ведучий 7. Відкрийтесь, небеса! Зійдіть на землю.
Всі українські села, присілки та хутори,
Повстаньте всі, кому сказали: вмри!
Засяйте над планетою, невинні душі!
Зійдіть на води й суші,
Збудуйте пам’яті невигасний собор!
Ведучий 8. Сьогодні – час очищення і ми починаємо осмислювати самі себе: що з нами сталося? Сміливішає пам’ять, мужніє душа, розковується свідомість, звільнена від страху. На десятиліття можна засекретити архіви, приховати викривальні документи, замести сліди злочинів, переписувати історію на догоду диктаторові чи скороминущому ідеологічному божкові. Але з пам’яттю народу нічого не вдієш.
Ведучий 9. Доки праця радує десниці
Й смак солодкий в рідної води,
Певен я – не висохнуть криниці,
Ті, які копали ще діди.
Ведучий 10. Ще ми хазяї на ріднім полі,
Ще вмієм сіять і орать
Не дамо сум’яттю і недолі
Та козацькі душі осідлать.
Ведучий 11. І не слід із відчаю журитись,
Бо поки буя вишневий цвіт,
Буде жить, не може загубитись
На землі наш запорізький рід.
Пісня «Свіча» Оксани Білозір